Липень 1928 року. Світлий літній вечір у Москві. Повільно просувається в гору по безлюдному провулку вагон московського трамвая. У вагоні мало пасажирів. У кутку біля виходу на передньому майданчику сидить військовий років 40. По петлицях можна впізнати, що це великий працівник ОДПУ в «генеральських чинах». Чому він їде в трамваї, а не в авто-машині — цього ми ніколи не дізнаємося. Несподівано з протилежного сидіння встає молодий чоловік, який стежив за ним, і 4-ма пострілами з револьвера у груди вбиває чекіста наповал, потім зіскакує, користуючись тихим ходом, з трамвая і ховається в пустельному провулку. Нечисленні пасажири зупиненого вагону метушаться навколо вбитого. Вони не підозрюють, що перед ними труп одного з великих нелюдів — начальника Особливого відділу та члену колегії ОДПУ Шапошнікова. Чому він, керівник радянської розвідки і контррозвідки, який відав розшуком в рядах червоної армії, права рука іудея Гершеля Ягоди, так безтурботно їхав, без охорони в напівпорожньому трамвайному вагоні? Загадка! Ще загадковіший вигляд особи, яка стріляла!

Декілька років тому я взявся за відновлення і збереження родинної пам’яті про своїх предків. Як і більшість росіян сьогодні, до певного часу я нічого не знав про своїх прабатьків далі рідних бабусь і дідусів по обох лініях. Але любов до історичної Росії, долучення до національного ідеалу Святої Русі, яким жили наші благочестиві пращури, спонукали мене розвідати всю доступну інформацію про своїх родичів, про їхні долі — до революції і після.

На жаль, нам, росіянам, як ніби невластиво вчитися не тільки на чужих, але і на своїх власних помилках — про це говорить наша багатовікова національна історія: тим більше повчальна, що без очевидної допомоги Господа мала б обірватися ще 400 років тому. Але в епоху національного падіння, яку ми переживаємо нині, у російських націоналістів з’явилась можливість на шляху до національного відродження скоректувати і національний характер, впроваджуючи у концепцію погляду на події минулого і сьогодення здорове зерно раціоналізму. Нижче публікується стаття відомого публіциста Дмитра Саввіна «Вони існують» (у скороченій редакції) щодо необхідності смиренності російських націоналістів перед фактом існування самостійної України і невідворотним народженням нової політичної нації. Смиренності, необхідної для нашого власного національного відродження.

…На кривавому тлі боротьби Світла і Темряви, Добра і Зла так яскраво і чітко вимальовувалась любляча Рука Господня, такими дивними були знамення Господні, який незбагненний спокій вливався у душу духовно-зрячих людей при вигляді всемогутності Творця, який обеззброює сатаністів, який захищав і рятував людей, які просили у Нього допомоги і на Нього Одного покладали свої надії.

Вже майже рік світова громадськість та, в особливості, користувачі російськомовних Інтернет-ресурсів, обговорюють проблему, що виникла довкола самопроголошених на Сході України «недодержав», та пов’язана з «ймовірною» присутністю на цих територіях військовослужбовців ЗС РФ. Сотні доводів і доказів, за і проти, то з одного, то з іншого боку виникають і зникають на різних рівнях, а результат залишається незмінним: присутності російських військ на окупованих терористами територіях Донбасу та впливу Кремля на дану ситуацію керівництво РФ офіційно не визнає.

Днями було оголошено закінчення великої епопеї під назвою «Новоросія», яка вселяла ілюзії та надії у величезну кількість сучасних зміновіхівців. «Третій шлях» (у націонал-більшовицькому трактуванні ідеї) так і залишився ілюзією психічно хворих людей з бурхливою фантазією, які мріяли про якусь альтернативу чомусь… Чи надовго прибраний у ящик цей проект Червоної Москви, покаже час… А поки …

Top